«Я подивився двадцять відео — і там усе про мене. Я не лінивий, у мене РДУГ». Цю фразу я чую щотижня, і найчастіше вона наполовину правдива: людина справді не лінива, з нею справді щось відбувається. Але от що саме — TikTok знає значно гірше, ніж йому здається. Ця стаття про те, чому «класичні ознаки РДУГ» однаково класично дає ще з десяток станів, і чому поспішний ярлик коштує дорожче, ніж кілька тижнів чесної перевірки.
Діагноз від алгоритму
Спершу трохи цифр, бо вони промовисті. У 2025 році в PLOS ONE вийшло дослідження команди з Університету Британської Колумбії: двоє клінічних психологів переглянули сотню найпопулярніших відео за хештегом #ADHD — сумарно близько пів мільярда переглядів — і оцінили твердження в них за критеріями, якими користуються фахівці. Результат: менш ніж половина тверджень про симптоми відповідала діагностичним критеріям. Приблизно п’ята частина авторів узагалі вказала якусь свою кваліфікацію, і серед них не було жодного ліцензованого психолога чи лікаря. Раніше, у 2022-му, канадські дослідники дали схожу картину: понад половина відео — оманливі, корисними визнано близько 21%.
А тепер найцікавіше з тієї ж роботи: після перегляду таких відео молоді дорослі суттєво переоцінювали поширеність розладу. Що логічно: якщо кожен другий ролик каже «якщо ти забув, куди поклав ключі, — вітаю в клубі», то в клубі опиняється все людство. За американськими опитуваннями останніх років близько чверті дорослих підозрюють у себе РДУГ, тоді як оцінна поширеність серед дорослих — приблизно 4–6%. Різниця в чотири-п’ять разів кудись же дівається.
Обережно ставтеся до людей, які виглядають дуже впевнено — і водночас вам щось продають.
— Василія Карасавва, авторка дослідження #ADHD-контенту, PLOS ONE, 2025І одразу дисклеймер, який я вважаю не формальністю, а частиною позиції. Я психолог, а не психіатр. Діагноз ставить лікар. Моя робота — помітити картину, зібрати анамнез, зорієнтувати, куди йти, і супроводжувати; і саме тому я так болісно реагую на ярлики, роздані за тридцять секунд відео. Ярлик потім доводиться демонтувати місяцями, і це важча робота, ніж поставити його правильно з першого разу.
Хто ще носить ті самі симптоми
Розсіяність, прокрастинація, «не можу почати», нескінченний скролінг, забуті домовленості, каша в голові. Ось неповний список станів, які дають рівно цю картину — і потребують геть різних дій:
| Стан | Що видає його, а не РДУГ |
|---|---|
| Депресія | Труднощі концентрації йдуть у комплекті зі зниженим настроєм, втратою задоволення, ранніми пробудженнями. Головне — це погіршення порівняно з собою колишнім, а не стан «усе життя так» |
| Вигорання | Симптоми чітко прив’язані до контексту роботи, зникають у відпустці довшій за тиждень і повертаються в понеділок разом із поштою |
| Тривожний розлад | Увага не «розсіяна», а окупована: голова зайнята прокручуванням загроз. Людина не забула про задачу — вона всю ніч про неї думала |
| ОКР | За «розсіяністю» — перевірки, ритуали, нав’язливі думки, які людина соромиться називати. Ключове відчуття не «забув», а «мушу» |
| Біполярний спектр (ІІ тип, циклотимія) | Періоди неймовірної продуктивності зі скороченим сном, що змінюються провалами. Тут ціна помилки найвища: частина стандартних схем при БАР може погіршити стан |
| Порушення сну | Хронічний недосип, безсоння, апное. Мозок, який спить п’ять годин, дає ідеальну імітацію дефіциту уваги |
| Соматика | Щитоподібна залоза, дефіцит заліза й B12, наслідки інфекцій. Апатія й «туман» — часті симптоми, які вирішуються не терапією, а аналізами |
| ПТСР і наслідки війни | Гіперзбудження, порушений сон, «випадання» — для мільйонів українців це зараз найімовірніше пояснення, а не нейровідмінність |
| Алкоголь і речовини | Регулярне вживання б’є по пам’яті й ініціації дій. Це перше, що перевіряють, і останнє, про що згадують у роликах |
Головний диференціальний ключ, який варто запам’ятати кожному, хто зараз читає це з телефона: РДУГ — розлад розвитку, він не починається в тридцять два. Симптоми мають простежуватися з дитинства, у кількох сферах життя. Якщо «раніше все було нормально, а останні два роки я розвалююсь» — це майже напевно не він. Це щось інше, і воно теж потребує уваги.
Чотири історії з кабінету
Кейси знеособлені й скомпоновані з кількох історій: деталі змінені до невпізнаваності, механізми — справжні.
Кейс перший: діагноз, який таки підтвердився
Почнімо з чесного «так». Чоловік близько тридцяти, ІТ. Прийшов із запитом на тривогу, але з перших хвилин — знайома фактура: перевірки по десять разів, вибухи самокритики, годинами не може почати задачу, хоча вміє її зробити за сорок хвилин. Анамнез тягнеться з дитинства: зауваження в щоденнику, «розумний, але неуважний», хронічний конфлікт із дисципліною.
Тут я не «поставив діагноз», а зробив те, що мав: зібрав історію з дитинства, звірив картину з супутніми станами й направив до психіатра, а далі ми працювали в парі. Лікар підтвердив. І от що виявилося важливішим за сам діагноз: коли ми спробували мотивувати його класичним «публічним зобов’язанням» — оголосити колегам, що з понеділка все буде інакше, — стало гірше. Бо в основі його конструкції лежало переконання «зі мною щось не так», і будь-яка мотивація через сором лише годувала цю думку. Переклали все на цінності («не щоб не осоромитися, а щоб мати вечір без вини») — і система нарешті поїхала. Через півроку — не «вилікувався», а працює: п’ять інструментів замість двадцяти двох, домашка максимум із двох пунктів і вперше за роки закритий робочий тиждень без нічних авралів.
Кейс другий: коли справа виявилася не в голові
Коротко, але це той випадок, який варто пам’ятати. Дівчина двадцяти двох років: апатія, сплощені емоції, неможливість зосередитись, попередня гіпотеза лікаря щодо афективного спектра. На одній із сесій вона побіжно, майже жартома, згадала, що сильно лізе волосся, — і одразу махнула рукою. Я зупинив розмову й попросив здати аналізи, перш ніж іти далі в психологічну роботу.
Виявилося не дрібниця: частина «депресивної» картини мала цілком тілесне пояснення. Мораль без прикрас: перш ніж шукати сенси, перевірте залізо, щитоподібну й сон. І та сама логіка стосується дефіциту уваги — «туман у голові» дуже часто виявляється не нейровідмінністю, а результатом аналізу крові, який ніхто не подивився.
Кейс третій: три гіпотези і жодного поспіху
Чоловік за тридцять, живе в Європі, скарги — прокрастинація й багатогодинний скролінг. Сам приніс версію: «в мене або РДУГ, або ОКР, я вже читав». Розбираємось — і виявляється, що ключове питання просте: коли він не виконує ритуал, це «незручно» чи «нестерпно»? Відповідь схилила ваги: там був виражений компонент нав’язливості, який відео про дефіцит уваги не пояснювали взагалі.
Ми не поставили ярлик — ми поставили процедуру: щоденник тригерів на сім днів, ієрархія експозицій, узгодження з лікарем щодо медикаментозної частини, яку він, до речі, саботував із суто логістичних міркувань («не можу купити»), а насправді — з амбівалентності. Найцікавіше: він потім сказав, що найбільше полегшення дало не пояснення механізму, а фраза «ми поки не знаємо, і це нормально — давайте перевіримо». Витримати два тижні без ярлика — це теж терапевтична робота.
Кейс четвертий: моя власна помилка
Розкажу й таке, бо чесність тут дорожча за імідж. Перша зустріч, чоловік у важкому стані: вигорання, депресивний фон, безсоння. Десь у розмові я кинув побіжну репліку про можливий дефіцит уваги — не як версію, а просто вголос. Він ухопився за неї миттєво, бо вона підтверджувала його власну гіпотезу, і на наступну сесію прийшов уже з готовим самовизначенням.
Розбирати це довелося окремо. Пояснив прямо: у стані вигорання й депресії картина дефіциту уваги відтворюється майже ідеально, тож зараз ми фізично не можемо їх розрізнити — спершу треба вирівняти сон і настрій, а потім дивитися, що залишиться. Залишилось, до речі, небагато: коли сон повернувся, «дефіцит уваги» зменшився разів у три. Урок для колег і для клієнтів однаковий: кинута фахівцем гіпотеза важить у десять разів більше, ніж він думає. Тому в кабінеті версію або озвучують повністю, з диференціалом і планом перевірки, або не озвучують узагалі.
Що робити замість самодіагностики
- Замість «у мене Х» — напишіть, що конкретно не працює. Не «в мене РДУГ», а «я не можу почати робочу задачу, поки не з’явиться дедлайн, і так уже два роки». Опис поведінки завжди інформативніший за ярлик, і саме з нього починається робота.
- Тиждень фактів, а не вражень. Простий лог: години сну і його якість, настрій уранці й увечері за шкалою 0–10, години в телефоні, одне ухвалене рішення за день, алкоголь. Сім днів такого щоденника дають лікарю більше, ніж година вашої розповіді по пам’яті — бо пам’ять у поганому стані бреше системно.
- Перевірте тіло. Це не «спершу заспокойся», це протокол. Загальний аналіз крові, феритин, В12, гормони щитоподібної. Плюс чесна відповідь на питання про сон: хропіння, зупинки дихання, скільки годин насправді.
- Пам’ятайте про хронологію. Знайдіть докази з дитинства або їх відсутність: шкільні характеристики, спогади батьків, старі щоденники. Це один із головних розділювачів між нейророзвитковим станом і набутим.
- Скринінг — це не діагноз. Опитувальники на кшталт ASRS показують лише, чи варто йти далі. «Набрав багато балів» означає рівно одне: є привід поговорити з лікарем. Не більше — і не менше.
- Правило трьох інструментів. Найпоширеніша помилка людей, що самі себе діагностували: скачати двадцять технік із роликів і за тиждень покинути всі. Працює протилежне: максимум три активні інструменти одночасно, мінімум місяць, з фіксацією результату. Решта — на паузу.
Окремо — про ярлик як полегшення. Часто діагноз приваблює не поясненням, а амністією: «я не поганий, я просто такий». Ця потреба абсолютно легітимна, і сором тут нікому не допоміг. Але амністію можна отримати чесніше: не через ярлик, а через розуміння механізму. Механізм, на відміну від ярлика, ще й підказує, що робити в понеділок уранці.
Хочете перевірити себе не за TikTok, а за шкалою, яку використовують лікарі? Почніть з ASRS від ВООЗ і шкали Вендера WURS-25 (вона про дитинство, без якого діагнозу РДУГ не буває). А щоб відсіяти «двійників», пройдіть ще GAD-7, PHQ-9 та тест на безсоння: тривога, депресія і недосип дуже вміло маскуються під РДУГ.
Кому до психолога, кому до лікаря, а кому — терміново
До психолога — якщо ви хочете розібратися, що з вами відбувається, зібрати картину, налагодити режим, роботу з прокрастинацією, самокритикою й тривогою, а за потреби — отримати грамотне скерування й супровід паралельно з лікуванням.
До психіатра — якщо йдеться про діагноз і медикаменти. Це його територія, і ніякого приниження в цьому немає: до кардіолога ж ви йдете без сорому. Психолог і психіатр працюють у парі, і найкращі результати я бачу саме там, де вони спілкуються між собою.
Не відкладайте, якщо є: тижні поспіль без сил і без задоволення від будь-чого; сон, який зламався й не відновлюється; періоди, коли ви майже не спите і при цьому «сповнені енергії»; думки про безглуздість того, що відбувається. Ці стани лікуються — і саме тому їх не варто три місяці «пояснювати» хештегом.
А наостанок — головна теза цієї статті одним реченням. Ярлик заспокоює, механізм змінює. І якщо вибирати між красивою назвою й нудною перевіркою, я щоразу за нудну перевірку: вона, на відміну від назви, іноді повертає людині кілька років життя. Про суміжну тему — пасивність, агресію та асертивність — я писав окремо; вони часто ховаються під тим самим «я не можу себе змусити».
Джерела: Karasavva V. et al. A double-edged hashtag: Evaluation of #ADHD-related TikTok content and its associations with perceptions of ADHD. PLOS ONE, 20(3), 2025; Yeung A., Ng E., Abi-Jaoude E. TikTok and ADHD: a cross-sectional study of social media content quality. Canadian Journal of Psychiatry, 67(12), 2022; Sieferle K. et al. Quality and Perception of ADHD Content on TikTok. JMIR Infodemiology, 2025; DSM-5-TR, критерії РДУГ у дорослих; Kessler R. et al. ASRS (2005) — скринінговий інструмент.
Якщо впізнали себе в цьому тексті — не обов’язково одразу «йти в терапію». Почніть з розмови на 15 хвилин: без зобов’язань, просто щоб зрозуміти, чи я той спеціаліст, з яким вам буде ОК.