У людини всього два життя, причому друге починається тоді, коли людина розуміє, що життя лише одне.

Відкладене життя – це не Париж, не гамак під пальмами на Мальдівах і навіть не будиночок на березі моря. Відкладене життя – це взагалі не про відкладені «шаблонні» задоволення. Це про відкладений сенс. Тим воно й небезпечне.

Розваги і понти купити не складно. Повернути сенс змарнованим рокам – неможливо.

Сенс – це відповідь на питання хто я, яке моє призначення і місія, де воно, моє місце під Сонцем.

Це непрості питання, на які не може бути простих відповідей. Коли є сенс – з’являється сильне відчуття людини на своєму місці. Людини, яка не проживає і проїдає, а живе всією повнотою життя: яскраво, соковито і з задоволенням.

Щодо розваг я тільки «за»! Спосіб життя, те середовище, яке ми хочемо – воно дуже важливе. Але без відповіді на питання «навіщо» – воно не працює, стає порожньою оболонкою. Звідки знаю – у мене є свій досвід і спостереження за людьми, які виїхали в «райські місця» і змінили коло спілкування, і, як виявилося, змінили тільки декорації. Адже від себе не втечеш…

Зміни неминучі, але географія тут ні до чого. Відкладене життя може перестати бути відкладеним рівно в тому самому кріслі, сидячи в якому ви читаєте цю статтю.

У своїй психологічній практиці я найчастіше спостерігаю у своїх клієнтів три стадії «відкладеності».

Стадія 1 – смутне відчуття альтернативи, свого потаємного бажання.

Таке відчуття, що людина зараз трохи заблукала, а теперішнє могло б проходити якось інакше. Десь ще, або з кимось ще. На цьому етапі людина ще не знає, чим це могло б бути, але все частіше приходить відчуття «здається, я не на своєму місці», «і це що, все?..». Не та робота, спеціальність, не моє…

Стадія 2 – нереалізована мрія.

Якщо в першому випадку людина просто відчуває альтернативу, без конкретики і картинок, то в другому – нереалізована реальність уже набуває певних образів і деталей. «Мій власний ресторан» або «написана мною книга», або «пісні, які я хочу написати і заспівати». Так-так, часто в нашому сховищі файлів це йде під грифом «нездійсненна мрія», далека і нереальна. Наче для неї буде інше життя. Час починає цокати дивовижно голосно, з кожною секундою ставлячи під сумнів можливість колись усе це здійснити.

Стадія 3 – людині погано.

Якщо в першому і в другому випадку відкладене життя – це якийсь віртуальний образ, почасти навіть прикрашаючи справжнє життя (приємно помріяти на дозвіллі), який може реалізуватися в якомусь умовному майбутньому, то на цій стадії людина вже відверто нещасна.
Ситуація стає токсичною. Причому токсичності їй може додавати перебування в нескінченному сумніві і зважуванні рішень.
Кинути – не кинути, почати – не почати, сказати – не сказати, наважитися – не наважитися. Витрата енергії колосальна. Чим довше в такому режимі, тим менше сил залишається. І тим складніше наважитися. Як перед стрибком з парашутом – чим довше стоїш і дивишся вниз, тим складніше стрибнути.

Чому ми відкладаємо?

Причина в тому, що люди, як правило, чекають настання трьох умов:

1) ідеально відповідного часу – ось підросту, наберуся знань і досвіду…;

2) умов – потрібно, щоб воно саме собою пішло, склалося, обставини сприяли і все таке;

3) повної ясності – коли вже точно і без варіантів стане зрозуміло, що ось зараз потрібно стартувати.

Дозвольте я одразу заощаджу вам час і скажу, що ні перше, ні друге, ні третє в реальному житті майже недосяжні. Роблячи вибір, людина відмовляється від усіх інших можливих варіантів. І щоб повернутися до того ж «каменя на роздоріжжі», доведеться знову витратити час і сили. Тому вибір часто болісний і страшний.

Про ідеальний час і умови. Процитую одну шановну даму:
«Після 30-ти ми всі обростаємо зв’язками, будинками, обставинами, ми вже вбудувалися в якийсь хід речей. І вони самі по собі ідеально не складуться так, щоб узяти і все безболісно перебудувати».

Про повну ясність. У великих змін велика кількість невідомих. Хороша новина в тому, що ці невідомі – це найчастіше можливості, а друга не дуже хороша – якщо ви будете заточені на мету за S.M.A.R.T. (як зараз навчають у «модних» вишах), то ви більшість цих можливостей просто не помітите, крокуючи з пункту А в пункт В, не дивлячись по сторонах і не помічаючи своїх «дивних» бажань (але глибинних і щирих). А адже людина може бути щасливою тільки тоді, коли живе відповідно до своїх справжніх бажань (не плутати з фізіологічними потребами і нав’язаними бажаннями).

Тому єдино працююча стратегія для великих змін – це стратегія відкритості світу і своїм глибинним бажанням. Підходить для пересування в незнайомому просторі з обмеженою видимістю і великою кількістю невідомих.

Уявіть собі, що ви йдете в тумані або в темній печері на звук чи світло. Напрямок приблизно зрозумілий, але видно лише на два кроки, куди посвітите своїм ліхтариком свідомості. Тоді ви робите два кроки, потім наступні і при цьому уважно відчуваєте, що і як змінюється навколо і всередині вас. Просто? Ха! Я можу цілий день розповідати, як складно людям прийняти таку модель руху. І ця тема заслуговує на окрему велику статтю. Вся складність тут полягає в тонкій рефлексії цих самих щирих бажань. А також у купі страхів, вирощених, нав’язаних, набутих, які заважають почати рухатися своїм Шляхом.

Щодо останнього – є хороша техніка – розвиток там, де страхи. Тобто йдете назустріч своїм страхам і не помилитеся. Там, дивіться, по ходу намацаєте свої бажання, які, як попутний вітер, винесуть на нову хвилю задоволення від життя і нового цікавого досвіду.
Але потрібно діяти, а не чекати.

А як же відповідальність «за інших» (а точніше – страх за себе і свій звичний світок), що складають ваше звичне коло: співробітників, сім’ю, друзів, коханих? Відповідальність за інших – це не залізобетонна відмовка і не бронь від усіх змін, а найчастіше використовуваний маніпулятивний прийом. Почніть з відповідальності за себе. Людина за свій вибір, вчинки і почуття відповідальна тільки сама, завжди. І нема кого більше звинувачувати. Хоча й простіше перекласти відповідальність на іншого, на випадок, країну, політиків, а потім довго ображатися: «ну як вони могли зі мною так вчинити?!» Адже в такому разі не потрібно шукати свої помилки, вибачатися і змінюватися. А дуже дарма. Адже в цьому і полягає розвиток особистості – в пошуку закономірностей свого життя, повторюваних ситуацій і шляхів їх більш гармонійного проживання. Пізнання, любов і творчість – ось, мабуть, головні цілі і причини життя на цій планеті. Як каже популярний в інтернеті мем: життя вимірюється не кількістю років, а кількістю моментів, від яких перехоплює подих.

Страховка від невдачі? А уявіть, що в нашому динамічному світі все й так іде не так, як ви хотіли. Тільки при цьому ви страждаєте пасивно, з останніх сил утримуючи свій тісний світок, свою уявну стабільність, яка вас же й підвела (та сама пасивна жертовна позиція). І тоді в прогалинах вашої реальності вже не буде просвічувати щось велике і справжнє, те, що творите ви. А буде відчуття порожнечі і безглуздості. Знайома ситуація? На жаль, у сучасному світі споживацького ставлення, так.

Що ж робити?

Стратегія може залежати від рівня «відкладеності» життя.

Якщо ви на стадії 1 – відчувайте, медитуйте, шукайте, намагайтеся зрозуміти, яка ж упущена альтернатива, яке воно, ваше бажання. Знайдіть відповідь, що таке ваше «навіщо». Справжнє бажання довгострокове, не банальне, творче і наповнює задоволенням уже по ходу його реалізації.

Якщо ви на стадії 2 – перевіряйте, чи дійсно це ваша щира мрія, і вивчайте шляхи підступу до неї. Тому що мрія може виявитися пустушкою, просто оболонкою, випадково прилиплим до вас чужим образом з глянцевих журналів чи ТВ, і вам не туди. Тому треба діяти і перевіряти – відчувати, чи є кайф від руху в її бік. І по ходу коригувати напрямок.

Якщо ви на стадії 3 і ситуація вже токсична – перемикайте режим з «роздумів» на «дію». Як каже давнє прислів’я «Не знаєш що робити – роби крок вперед».

Режим виходу з глухого кута вмикається не тоді, коли мости вже димляться і попереду смуток, а тоді, коли все попереднє життя рішуче розорано бульдозером глибинного роздуму. Цей режим вмикається першим зробленим кроком, і цей крок може бути скільки завгодно маленьким і обережним, але реальним.

Головне, що людина вже не пасивна жертва обставин, а та, що йде своїм Шляхом. Або повзе. На жаль, на цій стадії просто лежати в напрямку мрії вже не допоможе 🙂

Якщо ви відчуваєте, що ваше життя відкладене на потім, і не можете самостійно зрозуміти свої справжні бажання, консультація психолога допоможе знайти свій шлях і почати діяти. Запишіться на прийом до психолога в Києві або онлайн.