Харизма психолога і суть терапії
Щодо індивідуального консультування я хотів би трохи зупинитися на тому, що є певною мірою фундаментальним моментом індивідуального консультування. А саме – це особистість психолога.
У чому тут, власне кажучи, фундаментальність? Існують дослідження, і мій досвід також підтверджує відповідні дослідження, що ефективність роботи психолога при роботі з клієнтом дуже мало залежить, власне кажучи, від вибору тієї чи іншої методики. Тобто, людина може працювати в рамках різних шкіл, різних парадигм, будь то психоаналіз, гештальт, психодрама чи щось своє, але ефективність, принаймні усвідомлювана пацієнтом ефективність його допомоги, залежить переважно від особистості самого психотерапевта.
Тобто, можна говорити про специфічну терапевтичну харизматичність. Якщо така у психолога присутня, то він успішно освоює цей вид діяльності, якщо ні – то, на жаль, ні. Це, загалом, зрозуміло, чому так відбувається. Бо, справді, саме ця сама особистість і є інструментом, за допомогою якого здійснюється вплив на особистість пацієнта.
Харизма та особистісні якості
Що ж є, на мій погляд, основою цієї самої психологічної харизматичності?
Колись, у пострадянські роки, коли взагалі проблема харизми постала дуже гостро в політичній психології, була маса досліджень, чи можна співвіднести харизматичність з тим чи іншим набором особистісних якостей? Ну, в основному це робилося, звісно, на політиках. Як робилося? Політиків прогонали через величезну кількість особистісних тестів, потім населення оцінювало їх за ступенем привабливості чи непривабливості, ну а потім, як зазвичай, факторний аналіз, щоб виділити зв’язок харизми з конкретним набором якостей.
Який же результат? Та ніякого зв’язку немає. Людина може бути харизматичною особистістю, але при цьому вона добра чи зла, інтелектуальна або, скажімо так, не дуже, якась, скажімо, тиха чи гучна, любить виставлятися – не любить, любить випити – не любить випити, і так далі. Тобто, харизматичність – це якась специфічна якість, або певний набір якостей особистості, який не зводиться до звичайних традиційно розглянутих якостей. Недарма, власне кажучи, спочатку слово «харизма» походить з біблії. «Харизма» – це дар Божий.
Особистість у психотерапевтичному процесі
Але загалом, якщо звернутися до самої суті психотерапевтичного процесу, то можна спробувати зрозуміти, принаймні, деякі значущі елементи, які мають бути. Ну, тут можна звернутися до двох речей. По-перше, що таке, власне кажучи, є психотерапевтичний процес за своєю суттю.
Ну, зрозуміло, що це не є просто інформування людини. Тобто, навіть на рівні побутової свідомості зрозуміло, що якщо людина курить, то курить вона не тому, що не знає, що курити шкідливо. Тобто, навіть якщо ви її поінформуєте щодо того, що вона може вчиняти інакше, вона не буде вчиняти інакше. З іншого боку, психотерапевтичний процес не є просто якимось емпатуванням чи підтримкою клієнта в його здоров’ї, якщо він все одно не знає, куди йти. Тим більше, знову ж таки, цілком зрозумілі дві речі: що близька людина в будь-якому разі емпатично підтримає свою іншу близьку людину краще, бо вона більш готова віддавати емоційну енергію.
А з іншого боку, існує просто такий процес, про який, напевно, як ті, хто займається цією справою, ви знаєте, – процес професійного вигорання психолога. Тобто, якщо психолог не стає професіоналом за 5 років, то він просто втрачає можливість стати професіоналом. Він вигорає в емоційному аспекті, його справді перестають тривожити ті проблеми, які розповідає йому пацієнт.
Тому, загалом, що таке, по суті кажучи, у такому разі процес психотерапії, у широкому сенсі слова, я знову ж таки не розділяю психоконсультацію, психокорекцію, психотерапію, хоча вони законодавчо у нас розділені. У широкому сенсі слова – це є певний процес реструктуризації психіки пацієнта. І ось у цьому сенсі, у якому разі ця реструктуризація психіки може відбутися? Вона може відбутися в тому разі, якщо терапевт пройшов відповідний шлях також. У цьому сенсі зрозуміло, досвід найбільших психотерапевтів минулого століття, як того ж Фрейда і Перлза, коли в автобіографії Фрейда написано, що там більше психіки його особистого. Але ж він ці неврози, можна сказати, у себе зцілив. Тобто, попри спочатку досить невротизовану передісторію, він став достатньою мірою реалізованою людиною. Аналогічно можна почитати автобіографію Перлза, його книгу «Всередині і поза смітниковим відром», зміст якої випливає з назви. І так далі.
Таким чином, саме досвід терапевта щодо своїх особистих проблем, причому вирішених саме терапевтичними засобами, а не якимись іншими, є джерелом того, що він у змозі надавати відповідну допомогу пацієнтам. Причому на рівні підсвідомої взаємодії пацієнт спочатку відчуває, чи володіє терапевт подібною внутрішньою силою чи ні. Тобто, лікар може бути хворим, а психолог не може бути психологом з 8 до 11 чи з 9 до 17. Психолог – це спосіб життя.
Потенціал, ємність харизми
Питання: може харизматичність – це просто вміння приховувати свої недоліки та акцентувати увагу на перевагах?
Ні, з цим я абсолютно не згоден. Більше того, вважаю, що харизматичність – це самостійна якість, притаманна людській природі. Ну, оскільки я займаюся феноменом харизматичності в рамках вивчення психології релігії, то існує такий, доволі кумедний феномен «збереження харизми». Ось, наприклад, якийсь релігійний лідер збирає навколо себе певну кількість людей. Потім його починає «трясти», він розганяє цю громаду, повністю змінює своє віровчення і створює нову громаду в рамках зовсім іншого віровчення. Так ось у чому суть ефекту: кількість людей, яка збирається навколо даного лідера, є постійною. Незалежно від того, яке вчення він проповідує. І це інші люди… Це інші люди, не ті самі. Але незалежно від того, чому він вчить: тому чи протилежному, чи ще чомусь, ця кількість постійна. Крім того, якості, які вважаються позитивними і негативними, вони ж різні в рамках різних віровчень, тому це вже спростовує цю точку зору.
Репліка: – Ну, вони просто тримають свій авторитет…
Знову ж таки, «тримають свій авторитет»… Наприклад, які різні варіанти тієї ж харизматичності. Тобто, ось сьогодні згадували Козлова (синтон). Фактично там харизматичність підтримується не за рахунок нагнітання авторитету, а навпаки: такий от ліберально-демократичний тип взаємодії. Тобто, над лідером можна пожартувати і так далі, але це все одно притягує увагу до лідера. Тобто, якщо він є об’єктом постійних жартів, ну, грубо кажучи, як Жириновський, ось яскравий приклад харизматичної особистості, яка не приховує свої недоліки, а навпаки – продає їх.
– У його недоліках його перевага й є.
Ну так… Так можна сказати, але ще раз хочу сказати, що харизматичність – якість, пов’язана з внутрішньою структурою психіки, а не тільки з грою. Тобто, якби можна було вдати харизматичність, то кількість успішних, принаймні у фінансовому плані, психологів, кількість релігійних громад, була б на порядок більшою. А так, людина загалом намагається зайнятися відповідним видом діяльності, і зі ста початківців залишається лише дуже невеликий відсоток професіоналів, самостійно діючих одиниць.
Особистість психолога – ключовий інструмент терапії, і саме тому я приділяю велику увагу власному професійному розвитку та супервізії. Якщо вам потрібна підтримка кваліфікованого психолога, запрошую на онлайн-консультацію – недорого, якісно і в зручний для вас час, з будь-якої точки світу.
Записатися на сеанс:
