В 11 років у мене була одна шалена забава. На початку грудня, коли лід на водоймах ще тонкий, ми з моїм другом Вагіфом ходили на озеро. Суть гри полягала в тому, щоб іти нетривким льодом у центр озера. Йти треба було до того моменту, поки лід під ногами не починав видавати характерний тріск. У цю мить хвиля жаху і захвату пробігала тілом, ми різко розверталися і бігли назад. Відсапавшись і насолодившись захватом, ми повторювали, але заходили вже трохи далі. Два crazy frogs. І так кілька разів. Який це був кайф!!!
Того ж дня, повертаючись додому, переходячи через річку, я цілком випадково провалився під лід.
Якби не друзяка Вагіф, нелегко мені було б вибиратися. А так відбувся легким переляком і легкою застудою. А також спогадом про ту мить паніки, яка мене охопила в момент, коли опора під ногою була втрачена, і до того моменту, поки я не побачив простягнуту мені руку друга.
Паніка виникає в момент втрати опори. Панічна атака — реакція на втрату психічних опор. З фізичною опорою все зрозуміло — лід провалився, виникла паніка. Але що дозволяло нам на озері, витворяючи це безумство, не впадати в паніку, а отримувати від цього задоволення? Які психічні опори робили нас стійкими до такого стресу?
Ви можете сказати, що все просто — «розуму ще бракувало». Але я точно пам’ятаю, що ми повністю усвідомлювали, що граємо в російську рулетку.
Грали — ось ключове в цій історії. Стан гри — це і слугувало нашою внутрішньою опорою. Без цієї опори ми б проробляли це безумство в блідому, тремтячому і застиглому стані. І жодного задоволення ми б від цього не отримали. А від чого було задоволення? Від проживання страху, ін’єкції адреналіну в кров.
Дуже важливо — ми саме проживали цей страх, проживали його тотально, не стримуючи і не боячись втратити обличчя. Наші очі округлялися, роти відкривалися, дихання частішало, потім ми бігли, потім махали руками, кричали й активно жестикулюючи ділилися враженнями. Загалом, поводилися, як дурники. Включеність у гру дозволяла нам спонтанно і природно прожити інтенсивне переживання. І це приносило найсильніше задоволення — страх трансформувався в шалений захват.
Що характерно для людини, яка страждає на панічні атаки? Як правило, вона перебуває в хронічно застиглому стані (навіть якщо на вигляд це холеричний тип, що трапляється рідше). Так застигає дитина, яка захоплено грала у свою гру, і раптом пролунав гнівний стук по водопровідній трубі — сусіди обурюються, вони хочуть спати. У нормальній ситуації дитина на мить застигає і, щойно небезпека минула, знову оживає. Але людина, схильна до панічних атак, ніби застигла і залишилася в цьому стані. Вона дуже хоче грати, але їй не можна. Її гра викликає агресію навколишнього світу. Тому їй доводиться перебувати в стані хронічної настороженості й усіляко стримувати свою спонтанність, щоб не бути покараною, звинуваченою чи присоромленою.
Вона втрачає здатність включитися в роль будь-якої гри. Тому що, включившись у цю роль, вона втратить контроль над своїми почуттями, потурбує оточення і буде покарана. Особливо це стосується тих людей, які в дитинстві мали сильний темперамент, і, можливо, їхні ігри дійсно порушували спокій оточення і були якось руйнівними.
Їх зупинили, вони завмерли, стали зовні спокійними, але бісенята почали жити всередині, дедалі більше завдаючи руйнування самому господареві. Адже бути стриманою «хорошою дитиною», коли всередині живе бісеня, яке дуже хоче грати, зовсім непросте завдання. Така дитина зазвичай стає тривожною, у неї може розвинутися соціофобія. І вона стає «серйозною».
У людей із панічними атаками, якщо не соціофобія, то підвищена тривожність у стосунках — забагато уваги до реакції оточення — що подумають, чи не образжу, чи не буду висміяний, чи не покарають, чи не відкинуть. «Не можна жити грою і бути спонтанним, треба бути насторожі, контролювати свої емоції й тілесні прояви, а також оточення і близьких».
Щоб жити спонтанно, треба «бути в грі». Але їм важко повністю включатися в гру. Вони включаються в роль ніби наполовину, не віддаючи себе у владу спонтанності. Це можна порівняти з поверхневим, неглибоким сном у небезпечному місці — важливо і подрімати, але й не втрачати пильності.
Тоді, «поза грою», у застиглому тілі, афекти, що виникають, не знаходять своєї реалізації і не слугують проходженню ситуації. До того ж, залишаючись непрожитими, афекти залишаються у вигляді тілесних напружень, тривоги й агресії. Так формується ґрунт для розвитку панічного розладу.
Граючи з крихким льодом, ми були повністю включені у свої ролі, і тіло спонтанно реагувало на будь-який тонкий прояв афекту. Це стан грації, і в ньому ми були максимально чуйними й співналаштованими із середовищем. Це створювало нам надійну опору для ризикованого заходу і приносило задоволення.
Щойно гра закінчується, все стає серйозно, життя завмирає і стає тривожно, страшно, жахливо. Гра зупинена — сам вислів символізує собою зупинку, смерть. А саме страх смерті лежить в основі панічної атаки — смерті фізичної (страх померти), смерті особистості (страх збожеволіти) чи смерті соціальної (страх осоромитися). Страх смерті призводить до «смерті» у вигляді зупинки спонтанного струму енергії, хронічного завмирання.
Панічні атаки — проблема комплексна, але одним із завдань (у багатьох випадках) буде відновлення функції спонтанності, а для цього важливо відновити здатність включатися в гру. Звісно, ця функція може відновлюватися в міру опрацювання якогось внутрішнього конфлікту, проходження сепарації-індивідуації, але й цілеспрямована робота в цьому напрямку теж може дати позитивний ефект, часом вирішальний.
З цим самим процесом пов’язане й відновлення функції задоволення, з поверненням права на задоволення і цінності задоволення. Це один із ключів у роботі з тривожним розладом і панічними атаками.
Усередині людини, яка страждає на панічні атаки, часто живе дитина, яка дуже хоче грати.
Поза терапією у відновленні здатності до спонтанності можуть допомогти деякі спортивні, танцювальні та театральні практики. Наприклад, стрибки на батуті (неможливо стрибати в застиглому стані й із серйозним обличчям, тільки весело і з завзяттям), танці, такі як хіп-хоп (кач у хіп-хопі виведе з анабіозу будь-кого), командні ігри (у них доводиться багато рухатися, взаємодіяти з іншими, хитрувати, фінтити, жартувати і дуркувати), театральні практики спонтанної імпровізації. Загалом, це може бути що завгодно, головне, щоб це щиро подобалося і приносило задоволення. Тільки в тому, що приносить справжнє задоволення, можна почати включатися в гру і щиро, тотально жити роллю цієї гри.
Загалом різні спортивні практики вкрай корисні в терапії панічних атак. Корисні фактори можна довго перераховувати, але найкориснішим, на мою думку, є відновлення функції довіри до свого тіла.
І не варто забувати про секс. Справжній секс — це, перш за все, гра. І ігри ці можуть бути дуже різними. Головне — знайти свою гру. Це не так складно зробити, достатньо чесно проаналізувати свої сексуальні фантазії.
P.S. Ще одна ілюстрація цієї ідеї з мого досвіду. Кілька років тому ми з колегою водили групу на екстрим-тренінг у печеру. Я брав участь у різних видах екстриму, найстрашнішими з яких для мене та інших учасників були роуп-джампінг і банджі-джампінг. Але такого рівня готовності до паніки, як у печері, я не зустрічав на жодному екстримі. Це було пов’язано з проходженням небезпечних вузьких місць, де був ризик застрягти. Один з учасників, маючи великі габарити, застряг на простій ділянці, приблизно як Вінні-Пух застряг у Кролика. Тоді всім було не до сміху, а в того, хто застряг, розвинулася паніка. Втім, треба віддати належне, він швидко з нею впорався. Але ситуація, коли рухи тіла обмежуються, коли навіть інтенсивно переживати емоції не можна, бо тіло скуте з усіх боків, а зайві рухи можуть тільки посилити ситуацію, здатна викликати паніку. Перебування людини в кам’яній пастці, що блокує будь-який спонтанний рух, нагадує стан тіла людини, схильної до панічних атак. Різниця в тому, що сковують людину не кам’яні стіни, а власні психічні структури.
(с) Володимир Селіванов
Якщо ви впізнаєте себе в описаних симптомах панічних атак чи тривожного розладу, психолог із досвідом роботи в КПТ та ACT допоможе відновити відчуття контролю над своїм станом. Запишіться на консультацію психолога в Києві або онлайн.
Записатися на сеанс:
