Пряме й наче просте запитання «то ти його/її кохаєш чи ні?» вганяє більшість людей у ступор. Інших змушує замислитися. Рідко хто дає однозначну й виразну відповідь. Власне, а за якими ознаками визначати, як відчути й зрозуміти?

Пропоную свій варіант критеріїв кохання між чоловіком та жінкою, за якими можна відрізнити це рідкісне почуття від поширених нині неврозів та маніпуляцій, таких як:

• ревнощі (недавня стаття на цю тему);

• паразитування на партнері, використання його та інші спроби «проїхатися» за чужий кошт;

• вимоги, зобов’язання та всілякі торгові домовленості «ти мені — я тобі»;

• залежність від партнера — емоційна та матеріальна;

• компенсація своєї тривожності та страхів за рахунок партнера.

На мій погляд, для справжнього кохання в парі характерні такі чуттєві складові (як певні ідилії почуттів, мотивів та поведінки):

• унікальність почуттів до партнера, особлива несхожість на всі інші стосунки;

• готовність пожертвувати чимось своїм, цінним заради людини та її щастя. Причому від цієї людини нічого не потрібно;

• бажання дарувати себе й робити партнеру приємно, безкорисливо, нічого не очікуючи взамін;

• дозволяти партнеру бути самим собою, таким, яким він є, з усіма його особливостями;

• сприймати ці особливості не як недоліки й дефекти, а як складові його цілісного образу, тієї особистості, яка Вам і сподобалася від самого початку;

• дозволяти (а краще сприяти) тому, щоб людина йшла за своїми власними інтересами та реалізовувала свої особисті бажання. Тільки так вона може бути щасливою з Вами;

• змінювати себе та свої звички, пристосовуватися до партнера заради спільного комфорту та створення сприятливих умов життя разом (необов’язково на спільній житлоплощі). Без нав’язливого бажання змінити (вимагати, звинувачувати) партнера, а скоріше розуміти й змінюватися самому;

• бажання сексуальної, емоційної, ментальної близькості з людиною, тобто в ідеалі взаємодіяти з нею по максимуму, розширюватися на внутрішній світ коханої людини, її інтереси, сенси та цінності. Відчувати співпричетність із нею в її справах і переживаннях;

• бути добрим до неї/нього (вміти прощати), турботливим і ніжним — хоч це й окремі повноцінні почуття, які, проте, часто супроводжують кохання;

• розуміти (бажати зрозуміти) й поважати її/його справжні мотиви та причини вчинків, їхню важливість для неї/нього.

Кохання — це просунута навичка, якої вчаться все життя. Це прерогатива зрілої, цілісної людини, а не «половинки». Це місток між собою та іншою людиною, а далі — з усім світом. Це об’єднуюче почуття, почуття повноти та насиченості світу.

І звісно ж, любов — це не слабкість, не маніпуляція і не всілякі там деструктивні страждання-переживання (через когось про себе рідного 🙂).

Любов творча й приємна. Любов наповнює та надихає на звершення. Любов світла й діяльна, вона допомагає прожити життя тотально, насичено та яскраво! Недарма ще давні мудреці стверджували, що любов є базовою енергією та сенсом існування Всесвіту 🙂

Кохання вам 😉

Записатися на сеанс: