Більшості людей знайоме неприємне почуття ревнощів. На цю тему багато написано й заспівано. Це бездонне джерело для поезії, драми та трагедії. А я спробую трохи окреслити поняття та види ревнощів.

Що, сподіваюся, стане корисним для:

1. розуміння феномену ревнощів, визначення термінів;

2. виділення причин і механізмів ревнощів;

3. розрізнення видів ревнивих переживань;

4. знаходження технік і способів їхнього опрацювання, звільнення від деструктивних переживань;

5. самостійного переосмислення абстрактно-порожніх понять типу «зрада», «стосунки», «будувати стосунки», «мій чоловік», «моя дівчина/жінка/дружина», «чужа жінка/чоловік», «утримати чоловіка/жінку», «належати комусь», «втратити когось» тощо;

6. позбавлення себе та своїх близьких людей від маніпуляцій ревнощами.

Етимологія та поняття ревнощів

Загалом і в цілому ревнощі є деструктивними емоціями за припущення про спілкування партнера з іншою людиною протилежної статі (і не тільки) в сексуально-любовному аспекті. Це нав’язливе міркування (фактично — невроз) про поведінку свого партнера, тривожність щодо розвитку стосунків із ним, через втрату уваги до себе та своєї привабливості (страх зниження самооцінки із дзеркальним завищенням оцінки привабливості партнера).

Тобто це певна форма контролю та боротьби за увагу й почуття партнера зі спробами недопущення прояву партнера до когось іншого щодо тих самих почуттів (емоцій), які людина сама жадає отримувати від партнера (яких їй самій бракує). Це робить ревнощі схожими на невроз, навіть на посттравматичний синдром типу «а міг же й загинути», тільки в нашому випадку — «а можу ж і позбутися», «втратити» такую людину…

Слово «ревнувати» (у нашій мові) походить від дієслів рвати та ревіти. Звідси ж і «рвіння» (завзяття, порив). В англійському та французькому варіантах слово jealous / jaloux означає «ревнивий, заздрісний, той, хто заздрить». Також воно має значення «той, що захищає», «закриває» (можливо, звідси й походить слово «жалюзі»). Що вельми логічно, адже ревнощі заважають проявлятися, обмежують.

Здалося цікавим спостереження однієї моєї знайомої. Такі схожі за написанням у російській мові слова «ревность» і «верность» (ревнощі та вірність) настільки кардинально змінюють емоційне сприйняття. Вірність — від кореня «ВІР» (вірити). Коли людина вірить, вона спокійна і може творити. Її емоційні стани конструктивні та зрілі.

Рревнощі — від кореня «РЕВ» (ревіти). Ревуть тварини, діти, люди, коли їм дуже погано, коли хочеться руйнувати. А коли ревнуєш, руйнувати хочеться. До того же ревіння — це форма, скажімо так, інфантильна. Це та сама істерика, яка використовується за браком конструктивнішої форми поведінки. Як, власне кажучи, і ревнощі. Ось так, переставляючи літери в мові, отримуємо кардинально протилежні стани людини 🙂

Причини та механізми ревнощів

Перелічимо причини та механізми, які викликають різні види ревнощів, що дасть розуміння, як із цим працювати:

• Упредметнення партнера: відчуття володіння ним, влади та контролю над ним. Почуття власності (типу: «хто це їздить на моїй машині, ні-ні…») і страх «втрати» партнера, що випливає звідси — невпевненість у своїй здатності зберегти «статус-кво» надовго.

• Залежність від партнера: тривожність залишитися без його ресурсу — матеріального (що банально і найчастіше) або емоційного (сексу, певних приємних емоцій та почуттів партнера). Залежність з’являється внаслідок власної нездатності (або небажання) ними себе забезпечити, зокрема навчитися самому переживати ці стани, самому стати їхнім джерелом. Адже для напрацювання самодостатності та незалежності потрібні зусилля, зміна себе та своїх звичок, подолання страхів і криз, тобто необхідний розвиток, а напружуватися не хочеться.

• Власна соціальна нереалізованість: перенесення своєї агресії та бажання влади на партнера. Так-так, буває й таке. Замість того, щоб будувати кар’єру, досягати визнання у професійному середовищі, ця енергія переноситься на домінування над партнером. Як кажуть, «цю б енергію — та в мирне русло…» 🙂

• Заздрість: зокрема до ступенів свободи та можливостей партнера — «блін, він/вона може, а я собі так не дозволяю», хоча насправді підсвідомо хочеться робити так само. Але обирається простіший шлях тиранії — обмежити партнера в його проявах і бажаннях, що, звісно ж, не сприяє його щастю.

• Брак співпереживання: відсутність уважності до почуттів партнера, коли немає цінності та поваги до його бажань (та й своїх, зрештою).

• Недостатня рефлексія: нерозуміння своїх бажань і бажань партнера. Небажання сприяти їхній реалізації, «обламування кайфу» партнеру.

• Відсутність справжнього кохання: брак доброти, ніжності та турботи про партнера. Замість цього — полярна негативна сторона цих почуттів: претензії та ненависть, злість, грубість і егоцентризм.

• Брак співрадості: нездатність радіти успіхам партнера, неприйняття уваги до нього та позитивної оцінки з боку людей, які йому сподобалися. Навіть зловтіха та помста за це.

• Садизм і мазохізм у стосунках: не у формі сексуальної гри, а у вигляді відкритої агресії (садизм, істерика) або прихованої — маніпулятивне саморуйнування та заподіяння собі шкоди для отримання підстав-«дивідендів» впливу на партнера (образа як пригнічена агресія, викликання почуття провини у партнера). Звідси ж походить поширена «ринкова» маніпуляція «надуті губки» або «кисле обличчя».

Як із цим працювати?

Очевидно, що кожен із перелічених видів ревнощів опрацьовується окремими методами. Бажано — за допомогою кваліфікованого психолога, який індивідуально підбере психопрактики й «проведе» клієнта крізь них.

Якщо коротко про те, «як це працює»: потрібно навчитися ставитися до людини як до людини (вільної, зі своїми почуттями, бажаннями та інтересами), вчитися тонко рефлексувати свої емоції та емоції партнера, які є особливо «смачними» та приємними для вас, яких станів ви найбільше потребуєте від партнера (емоційно, ресурсно). Корисно усамітнитися на деякий час, правильно помедитувати.

А потім — придумати й попрактикувати способи доотримати ці стани з інших джерел (людей, просторів, занять), виплекати в собі ці переживання і самому стати їхнім джерелом. Дивіться — це і є цілісність.

Висновок: відсутність ревнощів можлива лише у щирих стосунках кохання, взаємодопомоги та турботи в парі. Що вимагає розвитку особистості, здатності відчувати свої щирі бажання та прагнення частіше відчувати позитивні емоції, а не оспівувані нині неврози й негативні переживання. Так само, як вимагає вміння відчувати людину, ставити себе на її місце, дивитися на себе та світ «її очима» (так звана зворотна емпатія).

Тобто для того, щоб позбутися ревнощів, потрібно багато чому навчитися: кохати, емпатувати, бодай трохи виявляти турботу, ніжність, співпереживати, допомагати, радіти життю, кайфувати та розважатися разом. Необхідно почати визнавати свої помилки, правильно перепрошувати, вчитися відчувати й розуміти партнера, шукати інші, конструктивніші форми реагування. Намагатися зміниться самому і переосмислювати свої «принципи» та звички для покращення якості свого життя та стосунків, навчитися поводитися по-іншому (а не тільки вимагати цього від партнера).

Як зазвичай, немає простого рішення складних питань. Неможливо змінити лише один аспект у собі — як правило, потрібно змінити сприйняття та розуміння світу, всю систему в цілому. В результаті зміниться все життя, світогляд, стосунки, коло спілкування… Окрім візитів до психолога, це самостійна робота на місяці й роки, залежно від бажання, потенціалу та швидкості розвитку людини, а також інтенсивності й коректності практики.

Відомо, що тільки зріла особистість здатна кохати. А не просто намагатися володіти й використовувати партнера, паразитувати на ньому та компенсувати свої страхи й слабкості.

Гармонійна пара утворюється тоді, коли партнери психологічно дозріли, коли у них з’явилося стійке бажання бути разом, глибше пізнавати одне одного, здобувати життєвий досвід разом і розвиватися завдяки одне одному, досягати спільних цілей, яких поодинці досягти складніше — наприклад, народжувати та виховувати дітей, будувати сімейний бізнес тощо.

Любові вам 😉

Записатися на сеанс: