Захисні механізми психіки – це певні внутрішньопсихічні перепони, що перешкоджають самоусвідомленню, зокрема психічних процесів і елементів реальності, яке (усвідомлення) могло б призвести до руйнування звичного для людини образу самого себе та свого світорозуміння.
Як ми розуміємо, саме вихід за межі самого себе, трансценденція і є метою будь-якої духовної практики та психологічного розвитку. З цієї позиції захисні механізми психіки є перешкодами, що заважають духовному розвитку людини.
Теорію захисних механізмів почав створювати Зигмунд Фрейд, який виділив механізми перенесення (трансферу) та витіснення. Пізніше ці роботи продовжила Анна Фрейд, яка, фактично, і створила струнку концепцію з цього питання.
Конкретний список захисних механізмів продовжує зростати. Незначно відрізняються і назви у різних авторів. Але основна ідея – наявність механізмів, які захищають психіку від факторів, що можуть травмувати сформований образ себе, і, як побічний результат, перешкоджають аналізу – зберігається.
У сучасному психоаналізі виділяється близько 30 захисних механізмів, серед яких основні:
- опір,
- витіснення,
- перенесення,
- проекція,
- соматизація (утворення симптомів),
- раціоналізація,
- ототожнення,
- грання ролей,
- формування м’язового панцира.
Для того, щоб нагадати читачеві суть основних механізмів, наведемо їхній короткий опис.
«ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ ПСИХІКИ ТА УСВІДОМЛЕННЯ.
1. ОПІР – цей захисний механізм проявляється в активному емоційному небажанні досліджувати об’єкти своєї психіки або в несвідомому здійсненні дій, що саботують подібні практики (агресія, запізнення, забування, втрата конспектів, просипання тощо). Яскравим прикладом може слугувати нездатність людини почути з вуст психолога інформацію, актуальну для її розвитку. Агресія на психолога та свої звичні претензії (тільки тепер до психолога), звинувачення його у своїх проблемах або в нездатності вирішити проблеми клієнта швидко і безболісно. Часто є “вигідною” для клієнта формою виправдання своєї бездіяльності або втечі від вирішення питань (що потребують докладання зусиль і опрацювання страхів трансформації).
2. ВИТІСНЕННЯ – проявляється у вигляді забувань травмуючих ситуацій, бажань, які не можна задовольнити, інформації, що завдає шкоди самооцінці людини. Формою опору може бути ЗАПЕРЕЧЕННЯ – втеча у фантазію, стійке, таке, що суперечить логіці, заперечення чогось як “неправди”, “неправильного”.
3. ПРОЕКЦІЯ – суть цього захисного механізму виражається приказкою: “бачити порошинку в чужому оці й не бачити колоди у своєму”. Його дія полягає в тому, що людина починає несвідомо приписувати свої проблеми та риси характеру, свої спонукання іншим людям. Так, наприклад, людина, яка вважає себе чесною, але має в глибині душі бажання привласнити чуже (або, наприклад, незадоволене сексуальне бажання), може бути щиро переконана, що всі люди – потенційні злодії та шахраї (або ґвалтівники, сексуально стурбовані).
4. ПЕРЕНЕСЕННЯ. Цей механізм полягає в перенесенні емоційного напруження із ситуації, що його викликала, на іншу ситуацію чи об’єкт, який дає змогу відреагувати це напруження. Наприклад, людина, ображена своїм начальником, може розрядити агресію на дружині чи дитині, при цьому щиро вірячи, що справедливо лає дружину або карає дитину. Поширеною формою перенесення є перенесення почуттів симпатії чи агресії, адресованих партнеру чи батькам, на психолога.
5. РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ полягає в побудові логічних пояснень і виправдань неприйнятним формам поведінки, бажань чи думок. Наприклад, людина, яка має деструктивні й відразливі риси характеру, може замість того, щоб змінювати себе, пояснювати наявність таких рис своєю належністю до якогось знаку зодіаку, соціальними ролями, статтю, віком чи ще якимись “обставинами”.
6. ОТОТОЖНЕННЯ – являє собою механізм зняття тривожності через ототожнення з фактором, що викликав цю тривожність. Наприклад, дитина, яка боїться агресивної поведінки батьків, може ототожнитися з їхньою формою поведінки і стати теж неадаптивно агресивною.
7. ІНВЕРСІЯ – заміна істинних почуттів, думок, бажань чи дій, які не можуть бути реалізовані через низку причин, протилежними. Так, наприклад, любов може перетворитися на ненависть, прив’язаність – на антипатію тощо.
8. РЕГРЕСІЯ – повернення до більш примітивних, з еволюційних позицій, форм поведінки. Регресія може проявлятися, наприклад, у поверненні дитячих звичок у дорослої людини (кусання нігтів, смоктання пальців, істерики), у прояві тваринної агресивності в людини, у припиненні дотримання вже напрацьованих у цьому житті більш адаптивних способів реагування.
9. ВТЕЧА – цей захисний механізм виражається у виборі людиною такої форми діяльності, яка не торкалася б її проблемних ситуацій. Так, наприклад, людина, не здатна до нормального сімейного (сексуального) життя, може з головою піти в роботу, щоб мати привід не з’являтися вдома (не розвивати свою сексуальність). Часто проявляється у вигляді банальної втечі з тренінгів, уникання психолога в моменти, що потребують напруження та переосмислень, сходу з дистанції під час змагань. Часто проявляється у зв’язці з ОПОРОМ та РАЦІОНАЛІЗАЦІЄЮ. Для деяких любителів різних тренінгів і занять останні можуть бути формою втечі від реального вирішення своїх нагальних соціальних і сімейних проблем.
10. КОМПЕНСАЦІЯ – являє собою інший бік механізму втечі: людина, яка має проблеми в деяких видах діяльності, гіперреалізовується в інших видах діяльності. Так, наприклад, чоловік, який має труднощі у спілкуванні з жінками, може посилено займатися своєю кар’єрою. Під час занять духовними та психологічними практиками механізм компенсації може проявлятися в бажанні виконувати ті з них, що приємні й легко даються, а не ті, що болісні й дійсно необхідні.
11. УТВОРЕННЯ СИМПТОМІВ – найцікавіший захисний механізм, який ніби встановлює зв’язок між психікою людини та її тілесним здоров’ям. Дія цього механізму полягає в соматичному прояві психологічних проблем. Так, наприклад, людина, яка не бажає змінюватися в потрібний бік, може цілком реально захворіти, щоб уникнути небажаних дій. Класичним прикладом цього механізму є випадок із жінкою, яка не хотіла, щоб її донька виходила з дому пізно. Щоразу, коли донька намагалася це зробити, у матері траплявся серцевий напад (причому реальний), і донька змушена була залишатися вдома, щоб доглядати за хворою. У тих, хто практикує якусь потрібну психотехніку, цей механізм може проявлятися, наприклад, у появі відчуття гострого голоду чи сонливості, або якогось нездужання.
12. УТВОРЕННЯ ПАНЦИРА проявляється в людей, які, будучи не здатними прийняти свої емоції, починають «тримати форму» спокійної, беземоційної людини “в трунці”. Характерною особливістю таких людей є велика кількість м’язових затисків, скутість рухів, нездатність проявляти певні почуття. Цей захисний механізм часто використовується новачками як замінник роботи над собою. Тривале тримання панцира зазвичай призводить до утворення симптомів, тобто до хвороб.
13. ГРАННЯ РОЛЕЙ. Проявляється в тих самих випадках, що й утворення панцира. І полягає в тому, що людина замість того, щоб щиро виражати свої почуття та емоції, замінює їх гранням ролей, маскою. Дію цього захисного механізму помилково плутають з артистизмом. Однак природа останнього, як рівня відображення (напрацювання) свідомості, зовсім інша.
14. ДЕІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ, суть якої полягає в тому, що під час роздумів над актуальною темою, з погляду власного розвитку, інтелект людини (здатність мислити логічно, обґрунтовано і більш-менш науково) істотно погіршується порівняно із ситуацією роздумів над нейтральним завданням. Такими темами можуть бути інтимно-особисті питання, секс, релігія та інші табуйовані або наповнені пропагандою і “нормами” теми.
15. ЛІНЬ. Лінь практично не виникає в ситуаціях, де діяльність пов’язана із задоволенням та іншими приємними переживаннями. І навпаки, діяльність, що виконується серйозно, без задоволення, під тягарем відчуття обов’язку, часто супроводжується відчуттям лінощів. Як не дивно, це стосується й психологічної практики. Надто серйозна практика, що здійснюється без задоволення, навряд чи принесе плоди. У зв’язку з цим хочеться процитувати Ошо, який казав: «Духовна практика – надто серйозна річ, щоб ставитися до неї серйозно».
16. АПАТІЯ. Тобто притуплення почуттів, втрата інтересу, зникнення активної емоційної зацікавленості в практиці. Люди, які активно займаються психологічним розвитком і практикою самоаналізу, добре знають цей захисний механізм, який полягає в тому, що тема чи практика, дійсно актуальна для цієї людини, раптом стає “просто нецікавою”, “мені це не треба”, “це точно не для мене”, “мені це не підходить”, “займуся цим потім”, “є важливіші справи”.
17. КОНФЛІКТИ СВІТОГЛЯДУ. Наявність стрункого і відповідного світогляду – необхідний елемент практики саморозвитку. Конкретне життя індивіда дуже залежить від його поглядів на життя. Людина, маючи «невдалий» (недодуманий, суперечливий, уривчастий) світогляд, обмежена ним у тих чи інших проявах. Вона просто не може насолодитися всією повнотою життя, бо не знає і не відчуває, що це можливо. Або обмежена в розвитку бракуючих якостей і навичок. Наприклад, людина, народжена і вихована в релігійній сім’ї та яка прийняла світогляд християнської релігії чи ісламу, просто не може займатися практикою розвитку тілесності й чуттєвості, істинними бажаннями, оскільки в її ідеології немає таких цінностей, як насолода, поглиблення переживання, флірт, сексуальна гра тощо. Усі подібні прояви вважаються гріховними, і про них просто немає достатньої інформації. Втім, і глибокий психічний розвиток у такій ситуації теж навряд чи можливий. Оскільки більшість психологічних практик часто починаються, як то кажуть, “від тіла” як єдиного доступного нам інструменту, відчутного і сприйманого.
18. БЛУКАННЯ може бути відображенням практики, коли людина не утверджується в якійсь складній системі поглядів, а намагається «скоригувати» свої погляди так, щоб обійти усвідомлення своїх проблем. Наприклад, блукає від одного психолога до іншого, переміщаючись саме в той момент, коли має початися дійсно серйозне опрацювання.
19. ВІДІРВАНІСТЬ ВІД РЕАЛІЙ, незаземленість, на практиці яскраво зустрічається в гротескній формі у психічно хворих людей, шизофреників. Суть полягає в тому, що для того, щоб не працювати з реальними проблемами, людина пускається в схоластичні «роздуми», абстрагується до повного відриву від реальності, «вирішує» нікому не потрібні й не існуючі в реальності завдання, на кшталт «скільки ангелів може поміститися на вістрі голки». Звісно, це не є абстрактне мислення в істинному значенні цього терміна. За коректного абстрактного мислення мислитель у будь-який момент може опредметнити завдання, показати процеси реального світу, що відповідають його роздумам. У пастку цього механізму потрапили безліч “мислителів”, які “розмірковують” про те, які з рас інопланетян хочуть захопити Землю, чи впливає на нас світовий уряд, масони й таємні змовники. Люди медитують «заради любові й встановлення миру в усьому Світі», але при цьому лаються із сусідами та критикують усіх і вся… Займатися глобальною псевдодіяльністю простіше (щоправда, і марно :)), ніж копітко розвивати себе – реально і в об’єктивних параметрах.
20. ІСТЕРИЗАЦІЯ, суть якої полягає в тому, що людина несвідомо посилює наявну проблему до емоційного рівня, коли вже не здатна її вирішити. Робить “з мухи слона”. Істеризація часто використовується в маніпулятивних цілях у побутових конфліктах, коли учасники доводять себе до нестями замість того, щоб незворушно й методично вирішувати проблеми, що виникли.
Ці захисні механізми працюють на рівні захисту образу себе. Але існує ще один шар автоматичних “пасток” мислення – когнітивні викривлення та логічні помилки, які щодня спотворюють наші висновки й рішення навіть тоді, коли жодна травма не зачеплена. Про 10 найпоширеніших когнітивних викривлень і 16 класичних логічних помилок – у наступній статті: Когнітивні викривлення та логічні помилки мислення: чому ми обманюємо самі себе.
Записатися на сеанс:
