Своєрідний «бальзам на душу» лється з усіх боків:

• Як змусити чоловіка дарувати тобі подарунки?

• Як надихнути його заробляти більше?

• Як сприяти його фінансовому успіху, витрачаючи його гроші?

• Як прив’язати його до себе назавжди? тощо.

Найлегший спосіб викликати «любов і повагу» аудиторії — підтвердити її базові життєві позиції: або поради «ні про що», а-ля «любіть і терпіть» у дусі «оспівування жертовності та страждання», або відверті маніпуляції партнером (як зробити так, щоб він…).

Про відповідальність

З усією очевидністю в обох випадках — позиція безвідповідальна. Однак вона настільки люба слухачеві, що попри те, що ці методи ситуативні й у довгостроковій перспективі лише погіршують стосунки, аудиторія буде в захваті раз за разом відвідувати ваші заняття, майстер-класи та вебінари.

Складно працювати над собою, набагато легше займатися розвитком інших, перекладаючи на них відповідальність за своє життя та щастя. Але ж саме такий підхід і породжує проблеми в парних стосунках: або уявлення про щастя суттєво розходяться, або партнер не хоче нести цю саму відповідальність і має власні плани на своє життя.

Дійсно, сучасна людина настільки відірвана від самої себе — своїх бажань, почуттів та глибинних прагнень, що сама по собі ідея власного шляху, щастя та особистісної відповідальності сприймається як щось чуже, доля ченців або ж дивних йогів.

Ми так звикли, нам із дитинства нав’язували образ «справжньої» жінки чи чоловіка, говорили про правила у стосунках, образ «щасливої родини», обов’язки, проте рідко ми бачили стосунки, на які нам самим хотілося б рівнятися.

Традиційна концепція сім’ї

На жаль, понад 90% пар нещасливі у шлюбі. Більше ніж 60% пар розлучаються в перші 5 років спілкування. Як же так? Чому? Що не влаштовує людей, адже ми виросли в одній культурі, в межах тих самих уявлень?

Відповідь очевидна — самі ці уявлення вже давно потребують серйозного перегляду. І питання не в тому, щоб руйнувати сім’ю. Діти народжуються у чоловіка та жінки, і обидві психологічно зрілі особистості, які вирішили завести дітей, несуть відповідальність за своє потомство. І в цьому сенсі сім’я нікуди не дівається. Та й бажання мати потомство є лише одним, але не єдиним мотивом бути разом. І вже точно люди об’єднуються не для погіршення свого життя.

Сім’я — не мета, не «осередок суспільства» і вже точно не спосіб компенсувати свої неврози, хоча саме так часто й відбувається. Сім’я — це простір спільного розвитку, де партнери можуть домовитися допомагати одне одному. Місце, де кожен може визнати свою недосконалість і попросити іншого сприяти його розвитку. Однак вибір завжди лежить на кожному. Кохання ж дозволяє тривалий час уживатися з недосконалим партнером, спокійно спостерігаючи успіхи та помилки на шляху його психологічного та духовного дорослішання.

Особиста відповідальність за своє життя, свої почуттів та емоції, свої вчинки — прерогатива дорослої та психологічно зрілої особистості. У суспільстві давно вже настав час переглянути саме ставлення до сім’ї, до людей, свого життя та щастя, прислухатися до себе, відчути, як саме я хочу жити, на які цінності опираюся.

Поява величезного інтересу до психології міжособистісних стосунків є тому наочним свідченням. Люди відчувають, що далі так само як раніше вже не можна. Розуміють, що без спеціального тренування подолати суспільну думку та соціальні обмеження вкрай складно, а тим паче обговорити це з партнером, виробивши стратегію спільного розвитку.

Психологія міжособистісних стосунків

Гармонійним стосункам потрібно вчитися. Необхідно глибше розібратися в тому, що ж таке любов, чому люди хочуть жити разом, вивчити принципи гармонійного спілкування. І крім теоретичного психологічного фундаменту важлива безперервна практика з усунення явно помилкових соціальних уявлень про сім’ю, виявлення власних бажань і шляхів розвитку, а також вибудовування гармонійних стосунків із близькими людьми.

Дійсно, у пошуку того, «як правильно» жити, ми прагнемо відповідати прийнятим у суспільстві стандартам, часто забуваючи про власні бажання та обмежуючи себе. І як наслідок — ми нещасливі.

Свого часу Карл Густав Юнг писав про процес розвитку людини як про звільнення особистісної структури від впливу колективних основ її психіки. Його висловлювання не втратило своєї актуальності й досі, оскільки є своєрідною моделлю будь-якої духовної роботи.

Зазначимо одразу, що сама по собі гармонія можлива за умови, що мінімум один із партнерів — психологічно доросла та здорова особистість. І якщо це не Ви, то потрібно займатися не розвитком партнера, а власним «дорослішанням», тобто опануванням принципів гармонійного спілкування та доведенням навичок їх використання до рівня виникнення стійких особистісних якостей.

Так, наприклад, если Ви вважаєте, що ваш партнер зобов’язаний якось «особливо» на Вас реагувати, здогадуватися про Ваші бажання та настрої, платить за Вас і нести матеріальну та іншу відповідальність за Ваше життя, має бути уважним до Ваших почуттів і бажань, виконувати вимоги, то встановлення гармонійних стосунків у принципі неможливе.

Якщо до цього ще й регулярно звинувачувати чи ображати партнера, бути неуважним до нього, ігнорувати його прохання або ж будь-яким чином маніпулювати його почуттями, то не лише про гармонійні, а й взагалі про стосунки можна забути.

Приклади стійких невротичних парних стосунків

Хоча своєрідний невротичний симбіоз усе ж таки можливий.

Наприклад, пара, де жінка домінує (вона господарська, впевнена улаштовувачка домашнього вогнища), а чоловік — підкаблучник, який вічно вибачається (і думає тільки про те, як утекти з друзями «на риболовлю» від повсякденних обов’язків), цілком може досить довго та стійко існувати. Як правило, на запитання: «Якщо він тобі так не подобається і такий негосподарський, то чому ти його не кинеш?» — відповідь проста: «Куди ж він без мене?». Чоловік же на запитання: «Ну якщо пиляє і сексу немає, то чому не йдеш?», каже те саме: «Призвичаївся, і його все влаштовує». Звісно ж, гармонійними подібні стосунки назвати важко.

Є й інші приклади. Наприклад, сильна та горда жінка (яка в молодості знищила всіх конкуренток), що вийшла заміж за хлопця, який домагався її прихильності. Її партнер мав бути найкращим, рівня їй, гідний, однак у сімейному житті він давно розчарувався (що вплинуло на теплоту їхніх взаємин). Він вічно в роз’їздах, намагаючись реалізувати себе на соціальній ниві. Їй із часом усе складніше конкурувати з молодими й залишатися «най-най», та й він явно розчарувався в ній, відчуває, що «застряг», зробив неправильний вибір, пропустив щось насправді важливе у своєму житті: кохання, кар’єру чи щось інше. Теж якось не гармонійно.

Що й казати, якщо сімейна «ідилія» так і не принесла жінці «простого людського щастя». Він п’є, гуляє, а його друзі важливіші, ніж діти разом із нею. Добре, якщо гроші є, але не в них же щастя, вона ж їх «йому народжувала». А їй так хотілося жити в казці, щоб її на руках носили й захоплювалися, щоб увага коханого була безперервно спрямована на неї. Звичні образи, уникання стосунків, хлопання дверима зі скандалами вже давно не допомагають. Та й удома його майже ніколи немає.

Приклади життя людей різних психотипів можна продовжувати, проте вже цілком очевидно, що в усіх перелічених випадках має місце первинне «очікування» від партнера відповідності певній ролі. І закладені вони в дитинстві з міфами, казками, фільмами, коли діти намагаються копіювати «улюблених персонажів» і пробують вирішити за допомогою партнера свої проблеми та страхи — казковими методами (чарівними паличками, силою кохання чи іншими формами перекладання відповідальності за реальне життя).

Таке враження, що люди збираються разом за принципом взаємодоповнювальних ролей в одному невротичному сценарії. І, можливо, саме спільний вихід із нього і є певною метафізичною задачею сімейних стосунків.

Про психологічно зрілу особистість

Гармонія ж будується на почуттях, а не на очікуваннях. І якщо ви самостійні, психологічно зрілі й відчуваєте любов до партнера, то не вимагаєте від нього відповідності якимось ролям. Між вами встановлюються дружні стосунки, а наявність спільних дітей, хоч і накладає відповідальність на кожного, не обтяжує, оскільки це був усвідомлений вибір кожного з партнерів.

Ось ознаки психологічно дорослої або зрілої особистості за А. Маслоу:

1. Більш адекватне сприйняття дійсності, вільне від впливу актуальних потреб, стереотипів, упереджень, інтерес до невідомого.

2. Прийняття себе та інших такими, якими вони є, відсутність штучних, хижих форм поведінки та неприйняття такої поведінки з боку інших.

3. Спонтанність проявів, простота і природність. Дотримання встановлених ритуалів, традицій і церемоній, але ставлення до них із належним почуттям гумору. Це не автоматичний, а свідомий конформізм на рівні зовнішньої поведінки.

4. Ділова спрямованість. Такі люди зазвичай зайняті не собою, а своєю життєвою задачею. Зазвичай вони співвідносять свою діяльність з універсальними цінностями і схильні розглядати її під кутом зору вічності, а не поточного моменту. Тому вони всі певною мірою філософи.

5. Позиція відстороненості стосовно багатьох подій. Це допомагає їм відносно спокійно переносити неприємності й бути менш схильними до впливів ззовні. Вони нерідко схильні до самотності.

6. Автономія та незалежність від оточення; стійкість під впливом фруструючих факторів.

7. Свіжість сприйняття: знаходження щоразу нового у вже відомому.

8. Граничні (пікові) переживання, що характеризуються відчуттям зникнення власного Я.

9. Почуття спільності з людством у цілому.

10. Дружба з іншими самоактуалізованими людьми: вузьке коло людей, стосунки з якими є вельми глибокими. Відсутність проявів ворожості в міжособистісній взаємодії.

11. Демократичність у стосунках. Готовність учитися в інших.

12. Стійкі внутрішні моральні норми. Гостро відчувають добро і зло: орієнтовані на цілі, а засоби завжди їм підпорядковуються.

13. «Філософське» почуття гумору. Ставлення з гумором до життя в цілому і до самого себе, але чиясь ущербність або негаразди ніколи не вважаються смішними.

14. Креативність, що не залежить від того, чим людина займається, і виявляється в усіх її діях.

15. Критичне ставлення до тієї культури, до якої вони належать: обирається добре й відкидается погане. Відчувають себе більше представниками людства в цілому, ніж однієї культури.

Цей список складений Абрахамом Маслоу 60 років тому і цілком може бути доповнений самостійно, проте суть зрозуміла — «зрілою особистістю не народжуються, а стають». І встановлення гармонійних стосунків з іншими людьми можливе, тільки якщо ми самі робитимемо себе гармонійнішими. Світ не переробиш, а ось собою зайнятися цілком можливо 😉

Записатися на сеанс: