Термін цей не індійського і не якогось іншого східного походження, а значно пізнішого — європейського, від латинського дієслова «meditari», яке спочатку означало «обмірковувати», «розмірковувати», «досліджувати».
Проте подальша низка спотворень та релігійних тлумачень призвела до поширеної помилки, ніби медитація — це якийсь акт візуалізації, уявлення, мрій, релаксації чи навіть молитви. Але навіть у давньому релігійному розумінні під медитацією все ще мався на увазі саме мислительний процес.
Як каже Вікі:
«У Старому Завіті хага (івритом: הגга) означає не лише зітхати чи шепотіти, а й розмірковувати, розумово споглядати. Коли Тору переклали грецькою мовою, слово хага переклали як melete. У латинській Біблії слово хага / melete було перекладено як “meditatio”».
Використання терміна meditatio стосовно однієї з частин поетапного мислительного процесу вперше зустрічається у практиці читання Біблії серед ченців-бенедиктинців, що називається Lectio Divina, тобто «божественне читання». Його чотири формальні ступені, «сходи», були визначені ченцем Ґіґо II у XII столітті за допомогою латинських термінів: lectio, meditatio, oratio та contemplatio (перекладаються як «читати, розмірковувати, молитися/звертатися, споглядати/досліджувати»).
Перед скісною рискою в дужках показано релігійний переклад, а після — ближчий до оригіналу. Як і в латині, англійське «oration» перекладають як промова, звернення, мова (Cambridge Dictionary: «a formal public speech about a serious subject»). А «contemplation» — як «the act of thinking deeply about something», тобто глибоке розмірковування над темою.
Як бачимо, релігійне тлумачення типу «молитва», «споглядання» тощо закрадається ще під час перекладу з латини. Але погодьтеся: уявлення (божественного «нествореного» світла, святих, янголів) та фантазування — це далеко не те саме, що глибоке розмірковування, ідейний пошук та дослідження.
У пізнішій Католицькій Церкви за «медитацією» все ще трохи простежується мислительна активність, але вже з простим гріховно-молитовним змістом:
-
Один із ритуалів під час процесії «Хресна Дорога», коли віряни подумки супроводжують Господу Ісусу Христу в Його спасительних страстях і смерті, слідуючи за чотирнадцятьма епізодами історії страстей (відомими з Євангелій та церковного передання). Ці епізоди називаються стояннями Хресної Дороги, оскільки традиційно під час неї віряни обходять 14 зображень (як правило, розташованих по внутрішньому периметру храму), зупиняючись для «медитації» та молитви біля кожного з них.
-
Невелика перерва в католицькій месі, щоб парафіяни могли поміркувати про свої гріхи (аби, власне, зрозуміти й відчути, в чому каятися і що замолювати).
Ну а далі ставало ще сумніше. Як зазвичай і відбувається при релігійній рутинізації / ритуалізації від початку цілком конкретної, прагматичної та складної психотехнічної діяльності. Казна-звідки з’являються слова «божественна», «абсолютна», «вища» тощо, хоча ні в оригіналах першоджерел, ні в початковому сенсі понять такого змісту не спостерігалося.
Східний контекст та його вихолощування
Окрім використання в християнстві, термін «медитація» згодом був логічно застосований як переклад назви східних духовних практик, що називаються санскритом «дх’яна» і «джняна», у китайському буддизмі — «чань», у японському — «дзен».
-
Слово «дх’яна» походить від санскритського дієслова dhyai і теж має значення «мислить», «розмірковувати». Від нього походить праіндоєвропейський корінь tong-: лат. tongēo, укр. думати, англ. think, нім. denken тощо.
-
Від санскритського дієслова jñā (звідси jñāne — джняна — знання) походить праіндоєвропейський корінь ǵneH: лат. cognoscō, укр. знання, англ. knowledge, нім. können.
Проте в подальшій інтерпретації східних практик відбуваються ті самі процеси релігійної рутинізації та вихолощування спочатку багатого психологічного змісту. Особливо серед людей, не знайомих з оригінальними джерелами та класичними коментарями. Найчастіше на «модних» психотренінгах, у гламурних йога- та фітнес-студіях під медитацією розуміють:
-
«Втикання» та «залипання» (на полум’я, воду, співаючі чаші, диво-кристали, якогось сай-бабу…);
-
Бездумність (а-ля істукан чи наркоман, як правило, під тло із простенької «медитативної музики» та запах сандалових паличок);
-
Мріяння та фантазування (от якби я була царицею.., або хочу думати, що я в Стародавньому Римі, або на галявині з квіточками та метеликами, або їм борщ, але ситнішим від цього не стаєш..);
-
Візуалізацію (уявімо собі кундаліні або лотос, що росте з ж*пи, або ось на картинці класна яхта, я хочу таку ж і вона у мене скоро сама собою з’явиться, якщо я частіше її уявлятиму, дивлячись на це фото);
-
Сон та марення.
Якщо вже говорити про Йогу, то найбільш відповідними йогічними термінами назвали б такий послідовний процес медитації:
-
Дхарана — концентрація уваги та утримання її на цілі розмірковування.
-
Дх’яна — безперервний творчий пошук, перебіг думки.
-
Самадхи — рішення, пізнання, усвідомлення.
Психологічний погляд
У психології медитацію визначили б як акт трансценденції та розширення свідомості. А результат (плоди) медитації — усвідомленням, інсайтом, гештальтом.
«Предметом медитації є спорадична поява сутінкових слідів уявлень, будь то образи чи почуття, які відокремлюються від невидимого змісту несвідомого, щоб бодай тінню постати перед оберненим усередину поглядом. Таким чином витіснене і втрачене знову повертається назад. Це вже досягнення — нехай навіть часом і неприємне» — Карл Густав Юнг, «Проблеми душі нашого часу».
Будь-які справжні медитативні стани завжди пізнавально активні. Жодна форма «підтуплення» не може вважатися досягненням.
У процесі медитації для початку потрібно «зібрати розмиту» свідомість. Для цього використовують три основні системи методів:
1) Методи разототожнення з емоційними станами
Суть цих психопрактик зводиться до того, що людина, переживаючи ті чи інші стани (причому в цьому випадку не важливо, «бажання» це, «жага» чи щось інше), відчуває їх у собі, не втягуючись у них, або в будь-який інший спосіб разототожнюється з ними. До цього типу належить багато технік тілесно-орієнтованої психотерапії, рефреймінг НЛП, метод систематичної десенсибілізації та безліч інших дієвих технік у найрізноманітніших системах — від найдавніших (наприклад, тибетська Махамудра та медитація Тілопи) до сучасних.
2) Методи тотального проживання
Тільки задовольнивши певне бажання в повному обсязі, розумієш, наскільки стаєш щасливішим. Чим більш пікові переживання людина відчуває, тим більше вони її насичують. Для того щоб винести максимум досвіду із ситуації, досвід необхідно вилучити у стані тотальності, повного прийняття того, що робиш.
З терапевтичного погляду така практика корисна для людей, які мають певні комплекси та блоки — обмежувальні програми й установки, коли людина щось робить, але не може «відірватися» на повну. Або вона робить, але відчуває провину через те, що робить, тощо. Наче бажання й реалізоване, але задоволення не настає. Без вищезгаданої практики разототожнення зі звичними емоційними формами, яка на перший погляд протилежна цьому шляху, прожити тотально просто неможливо.
3) Методи самоконтролю
З третього боку, утримати себе в піковому переживанні можна, тільки спираючись на глибокий самоконтроль, тобто вольове свідоме зусилля з контролю своїх станів. Треба сказати, що це вельми поширений підхід у психопрактиці, який ми зустрічаємо в техніках стоїків та кініків, практиках обітниць, будь-яких тренуваннях на межі можливостей організму, у поведінкових тренінгах у дусі біхевіоризму, в аутогенному тренуванні Шульца та сотнях інших систем.
Результат (Плоди)
Завдяки цим методам досягається стан сконцентрованої свідомості, тобто сфокусованої на одному об’єкті (часто внутрішньопсихічному: почутті, відчутті, питанні). На цьому етапі свідомість ще може надавати емоційні та інтелектуальні оцінки об’єкту пізнання, засновані на попередніх стереотипах та ярликах.
Ну і, власне, плоди медитації — інсайт, усвідомлення, гештальт (від нім. Gestalt — «цілісний образ»), коли «картинка зібралася», а розуміння ситуації «склалося». Це усвідомлення причин, мотивів та наслідків учинків, тобто закономірностей та глобальних перспектив, а в граничному варіанті — метаконтексту того, що відбувається («Мета-» з грец. μετά — через, над, після, що позначає абстрагованість, погляд зверху, ззовні). З подальшою концептуалізацією цього досвіду та його інтеграцією у своє життя.
Підсумок
Медитація — це свідомий, активний, плідний мислительний процес, що має свою мету, методологію та результати розмірковувань. Це пошук питання для розв’язання певної задачі чи проблеми, які перебувають за межами поточного розуміння, не кажучи вже про відповідь на них.
Справжня медитація є спробою того, хто медитує, знайти відповідь на неочевидне для нього питання, що виводить людину в метаконтекст стосовно розглянутої ситуації і (як критерій) змінює емоційну оцінку самої ситуації.
// При написанні статті використано матеріали сайтів:
http://dictionary.cambridge.org/
https://wikipedia.org
https://wiktionary.org
http://www.yoga-sutra.org
http://psychologis.com.ua
http://catholic.com